Liga.net і TECHIIA продовжують розповідь про 8 технологічних революцій в Україні за час незалежності. Герой цієї серії - технологічні парки. Що це - ядра інновацій та магніти для інвестицій або просто іміджева історія?
Дата-центр такого масштабу, який планує побудувати TECHIIA, поки що унікальний для України. У ланцюжку задіяна держава, ми як бізнес, наші інвестори, партнери та клієнти. Тому не існує прецедентів, щоб порівняти: рік або два — це багато чи мало для узгодження всього необхідного
Як і навіщо в Україні з'явилися технопарки
В Україні поняття «технопарк» з'явилося в 1996 році. Тодішній президент — Леонід Кучма — підписав розпорядження про створення трьох таких структур. У 1999 році Верховна Рада прийняла закон, який регулює їх діяльність.
Так «технопарк» отримав закріплене за собою законне визначення. Це — «юридична особа або їх об'єднання, головною метою якого є діяльність щодо виконання інвестиційних та інноваційних проектів, виробничого впровадження наукоємних розробок і високих технологій».
Головна мета технопарку — створення сприятливих умов для реалізації інноваційних проектів, а також залучення в країну інвестицій і нових технологій.
Технопарки створювалися для підтримки технологічних наукових розробок, які можна було профінансувати і просувати на ринку. Вони замислювалися як центри, що виводять нашу науку і виробництво на шлях нової наукомісткої економіки України.
Внутрішні причини
В Україні в 2000-2001 роках законом передбачалося створення перших трьох подібних інституцій. Це «Інститут електрозварювання імені Є. О. Патона» в Києві, «Інститут монокристалів» в Харкові і «Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка» в Києві.
Ці структури створювалися на базі потужних науково-виробничих колективів Національної академії наук. Передбачалося, що вони займуться розробкою і впровадженням наукомістких приладів і матеріалів для охорони здоров'я, біотехнологіями, розвитком електроніки, радіаційного приладобудування, ядерної техніки і іншими галузями.
Головне в роботі технопарків — націленість на створення і випуск закінченого високотехнологічного продукту безпосередньо в Україні. При цьому продукт орієнтований на експорт для завоювання ринків західних країн і забезпечення повного циклу «розробка-інновація-виробництво».
Також не варто забувати про економічне стимулювання українських технопарків з боку держави.
Головна ідея закону 1999 року полягала в тому, що технопарки звільнялися від сплати ПДВ і податку на прибуток. Умовою отримання пільг було напрямок «зекономлених» на податках коштів на наукову і (або) науково-технічну діяльність.
При цьому в законі 1999 року йшлося не про «парки взагалі», а про конкретні суб'єкти господарської діяльності. Передбачалося, що платежі будуть не просто «безадресно» перераховуватися в дохід бюджету, а акумулюватися на спеціальних рахунках технопарків.
Зазначені кошти могли використовуватися виключно в цілях, визначених законом. Це дозволило б технопаркам згодом створити надійне джерело фінансування і рефінансування інноваційних та інвестиційних проектів, спрямованих на реалізацію новітніх технологій.
Але багато що змінила Помаранчева революція 2004-2005 років і зміна політичної ситуації в країні. На той момент політики «відклали» технопарки на дальній план і зайнялися «першочерговими» проблемами, як то партійна боротьба, газове питання з Росією і прийняття нових законів.
Зовнішні причини
Саму ідею створення технопарків Україна запозичила у США і Європи. Перші подібні структури з'явилися в Штатах ще в 50-х роках XX сторіччя. Їх виникнення пов'язане з науковими розробками місцевих університетів в сфері електроніки, напівпровідників і високих технологій.
Так, в 1951 році був створений Стенфордський технологічний парк на базі однойменного університету. Навколо нього утворилася ціла науково-технічна територія, яку ми сьогодні знаємо під назвою «Кремнієва долина». Завдяки їй, тодішні відсталі райони Каліфорнії перетворилися в одні з найбільш розвинених в країні.
Успіх створення американських технопарків складався в наявності конкурентного середовища, інституту власності, широкої системи вищої освіти і їх вузької спеціалізації.
В Європі технопарки виникли в 70-х роках. Спочатку це була Британія, де уряд почав виділяти значне фінансування на їх розвиток. Це - субсидії, кредити, венчурний капітал. Так був створений знаменитий трикутник «Лондон-Оксфорд-Кембрідж». Він грає таку ж важливу роль у розвитку економіки Британії, як і Силіконова долина в США.
Німецька модель технопарку — це невеликі інноваційні центри підтримки початківців наукових фірм. Головна сфера їх діяльності — електроніка, комп'ютерні технології та біотехнології. Так в Німеччині почали впроваджувати «Програму підтримки високотехнологічних фірм».
У Франції в 1982 році уряд визначив спеціалізацію кожного регіону. Тому для країни характерна децентралізація системи фінансування технопарків за рахунок грошей муніципалітетів. На початку 90-х в США налічувалося близько 400 технопарків, в Німеччині — 200.
Українські технопарки. Наші дні
Для когось буде відкриттям, що офіційно в Україні 16 технопарків. Їх перелік закріплений в законі і вивішений на сайті Міносвіти. Дати реєстрації — в нульових. Три технопарки зі списку значаться за окупованим зараз Донецьком. А про решту чули хіба що ті, хто «в темі». Більш-менш помітні Київська політехніка, вже згадані Інститут електрозварювання, Інститут монокристалів. Ряд інших більше названі технопарками, ніж є ними.
Тиша навкруги офіційних технопарків цілком з'ясовна. Держпідтримка, яка повинна туди спрямовуватися, відсутня. Податкових пільг немає. Одна поступка — резидентам технопарків можуть субсидувати ввезення в країну імпортного обладнання і матеріалів, аналогів яких в Україні не роблять. Але в цілому на ситуацію це не впливає — інвестиції сюди стоять на позначці «нуль».
Поки що в законодавстві зроблено все, щоб ускладнити розвиток технопарків: починаючи від того, що для реєстрації кожного нового парку потрібно вносити зміни в закон до складної експертизи.
Але це про державу. По-іншому на ситуацію дивляться приватні інвестори і компанії. Вони побачили фінансовий і іміджевий профіт в тому, щоб організувати свої технопарки. Або, по-сучасному, інноваційні парки і кластери.
Від Львова до Харкова
Почалося все, звичайно, зі столиці. У квітні 2017 року на території старого мотоциклетного заводу відкрилися перші будівлі інноваційного парку UNIT.City. Проект створений за ініціативою і при фінансуванні UFuture Investment Group, якою керує бізнесмен Василь Хмельницький. Проект, як і було задумано, став територіальним хабом, в якому розмістилися школа програмування UNIT.Factory, офіси стартапів, R&D-центри міжнародних компаній та інноваційні відділи українських.
За два з половиною роки UNIT.City встиг відкрити ще кілька корпусів і коворкінгових просторів, упорядкувати територію і стати однією з головних столичних точок для тематичних бізнес- і навчальних заходів. А ще — оголосити про старт проекту по житлу. Адже за початковим планом Юніт — така собі all inclusive Кремнієва долина на київських Дорогожичах. Тобто інфраструктура повинна дозволяти і жити, і працювати, і здобувати освіту, і розважатися.
На Києві Василь Хмельницький не зупинився — пішов на захід і схід. У Львові готуються до здачі в оренду перші офіси LvivTech.City. У березні 2020 року має запуститися UNIT.City Kharkov. Принципи їх устрою такі ж, як у столичного проекту: місто в місті і магніт для технокомпаній, в якому все під рукою.
Є й інші формати.
Наприклад, Львівський IT Кластер займається інфраструктурним проектом IT Парк (або IT District). Амбіції тут трохи інші і більше спрямовані на вирішення проблеми: в західних воротах України більше 20 000 айтішників і офіси великих сервісних IT-компаній. А місця для роботи толком не вистачає. З осені почалося будівництво кількох офісних центрів, які повинні вмістити понад 10 000 чоловік. Паралельно йде робота над IT Village — заміським котеджним комплексом.
А харківський олігарх Олександр Ярославський заявив про амбіції реалізувати на території Харківського тракторного заводу величезний проект — «Екополіс ХТЗ». Будівництво має розпочатися в 2020 році. За планом це буде індустріальний і технопарк з логістичним комплексом, освітнім та медичним центром. Загальна площа повинна перевищити 150 га. Ярославський, як і Хмельницький, хоче зосередити у себе IT-спеців Харкова.
Ще один регіональний інноваційний парк вже відкриває свої простори в Івано-Франківську. Це Промпрілад.Реновація, який поступово розгортається на 2 га території старого заводу Промприлад.
Інвестиції роздрібнені на безліч інвесторів — від великих на зразок ідейного натхненника проекту Юрія Філюка, компанії MacPaw і Ігоря Ліскі до зовсім невеликих по $1000. Серед іншого, Promprylad.Renovation хоче затягнути до себе офіси IT-компаній, стартапів, R&D-центри та представництво глобальної компанії на кшталт Amazon. Зараз відремонтована приблизно шоста частина всієї можливої площі. Керівники проекту хочуть повністю закінчити його за 4-6 років.
Нарешті, в 2019 році в Україні заговорили про ще один формат — екотехнопарк. Ідея в тому, щоб побудувати великий дата-центр десь поблизу електростанції і використовувати ту енергію, яку технічно важко або неможливо передати в магістральні мережі. А «еко» — тому що по сусідству будуються ферми, де в теплицях утилізується відведене тепло.
Екотехнопарк збирається реалізувати холдинг TECHIIA. Навколо майбутнього проекту вже було багато домислів — і про візит Amazon, і про мільярди інвестицій (докладніше ми розбиралися в історії ). За фактом же, кажуть в холдингу, ведуться переговори з урядом за погодженням документів і проекту, а паралельно з цим тривають переговори з інвесторами і партнерами.
Олег Крот, керуючий партнер холдингу TECHIIA
«Дата-центр такого масштабу, який планує побудувати TECHIIA, поки що унікальний для України. У ланцюжку задіяна держава, ми як бізнес, наші інвестори, партнери та клієнти. Тому не існує прецедентів, щоб порівняти: рік або два — це багато чи мало для узгодження всього необхідного».
На думку Олега Крота, Україна має всі ресурси, щоб стати не тільки IT-країною в Східній Європі, а й країною дата-центрів. Але за умови правильного управління ризиками: статус землі під об'єкт, стан енергетичної інфраструктури, наявність фахівців. І, звичайно, загальні політичні та економічні умови.
Оригінал статті за посиланням .
