Ольга Булигіна-Лазебнікова, Charity Networking Officer ГО “Фундація Течія”, дала інтерв'ю виданню Authority Magazine. Вона розповіла про гуманітарну допомогу постраждалим від війни, маму Ілона Маска, лікарню в Кропивницькому та зустріч з Леонардо Да Вінчі.
Дякую, що долучилися до розмови! Розкажіть, які життєві вибори вивели вас саме на таку кар’єрну стежку?
Привіт! Дякую, що запросили. Моїм життям керує бажання робити масштабні проекти. За кілька років до переїзду з Києва в Лос-Анджелес я, як мені здавалось, вже досвідчений event-менеджер, прийшла до впливової агенції з концепцією блогерського фестивалю. Тоді рідко хто у світі таке робив. Я принесла рекомендаційні листи від Київської держадміністрації та Міністерства туризму України, якісно прописані установчі документі з чітким розумінням, як усе має бути. І прийшла я за фінансовою та організаційною підтримкою. Адже силами маленької команди, яку ми мали, реалізувати такий проект було неможливо.
Співрозмовник вислухав мене, похвалив ідею. А потім сказав, що дасть відповідь трохи пізніше. Через тиждень ми дізналися, що вони вирішили робити цей проект самостійно. Це було складне випробування — я ніби подивилася на свій творчий шлях у ретроспективі.
Ось мені сім років, я пояснюю батькам, що хочу перевестися до школи поруч із домом. Мені ліньки ходити 15 хвилин пішки в один бік щодня. Не зможу вивчати дві іноземні мови? То й що, я ж вивчаю фортепіано, цього достатньо. Навіщо та школа взагалі? Там нудно.
Ось я готуюся до свого першого концерту як ведуча. Мені 19 років. Я навчаюсь у музичному коледжі, але не хочу бути просто музикантом. Мені подобається дарувати настрій, спілкуватися з великою кількістю глядачів, чути оплески та радіти від заходу в цілому.
Ось я вже доросла, організовую свою театральну студію. Отримую грант, залучаю режисера. Ми ставимо п’єси, вивчаємо ролі. Нас запрошують виступити в інших містах. Треба бути частиною всіх підготовчих процесів. Друга вища освіта — звукорежисер. Чудова нагода перевірити теорію практикою.
Ось я, організатор PR-івентів для столичних дизайнерів та ресторанів, приймаю блогерів на прес-ланч. Щойно відгриміла Революція Гідності, Київ отримав нове дихання: ресторани з’являються як гриби після дощу, кожен хоче показати себе якнайкраще. Індустрія росте, гостей все більше. Треба знову і знову шукати цікаві формати роботи, які передадуть користувачам настрій, нові концепції заходів та варіанти співпраці з медіа.
Я стільки працювала, щоби продумати кожну деталь власного проекту (блогерського фестивалю), отримати підтримку від місцевої влади, спланувати захід. А тут хтось сильніший послухав мене, прочитав усі документи й обіцяє зробити схожий проект, але без моєї участі. І зробить зрештою.
Цей складний досвід навчив мене покладатися на себе та простіше ставитися до ідей. Навіть якісно викладених у документах. Ідея нічого не вартує. Цінність має реалізований проект. Ще більшу цінність мають люди, з якими я познайомилася за весь цей час. І, звичайно, досвід. Не існує грошей, за які можна купити досвід, навіть якщо шлях до нього не дуже приємний.
Що найцікавіше з вами сталося від початку керування організацією?
Робота в комунікаціях привела мене до Лос-Анджелеса. Незадовго до цього я працювала SMM Lead’ом у кіберспортивній компанії WePlay Esports, яка зараз є частиною холдингу TECHIIA. Я організовувала команду, де кожна людина працювала за своїм напрямом, у єдиний злагоджений організм. Коли все вийшло, ми з сім’єю переїхали в США.
Тут почалося знайомство з новим всесвітом. Попри те, що моя англійська не була впевненою, я легко знаходила спільну мову з місцевими. Виявляється, американці готові просто так допомагати іншим, навіть незнайомим. Їх мотивує можливість бути корисним, зробити чиєсь життя кращим. Мені близький такий погляд на речі.
Після вторгнення РФ до України я все частіше вдягаю речі українських дизайнерів. На одній з парковок Лос-Анджелеса незнайома жінка звернула увагу на мою унікально розмальовану джинсову куртку. Вона зробила комплімент і спитала, звідки у мене ця річ. Я її купила в Києві рік тому — дуже хотілося підтримати українських дизайнерів, чиї шоу-руми зачинилися через карантинні обмеження.
Ця розфарбована джинсівка полонила мою душу тоді, і зараз незнайома людина, зрозумівши, що я з України, розпитала, як моя родина і чим вона може допомогти. Наполягла на тому, щоб я записала її телефон і дзвонила, якщо потребуватиму підтримки. Це було дуже зворушливо.
Зараз, коли друзі та знайомі питають, як допомогти українцям, я прошу їх робити донати на користь нашої чи інших українських фундацій. Бюрократія в таких організаціях зведена майже до нуля, тому гроші швидко перетворюються на допомогу — критичне спорядження для захисників, їжа для самотніх пенсіонерів, медикаменти, транспортування евакуйованих. Усе відбувається швидко.
Яким чином ви особисто та ваша організація змінює життя інших на краще?
Я виросла у Кропивницькому, маленькому місті на 250 тисяч мешканців. В тому ж місті живе талановитий дитячий лікар-хірург, з яким познайомились співвласники TECHIIA. Лікар принципово хотів оператувати в Кропивницькому, щоб нівелювати необхідність везти дітей у столицю. Та він не мав потрібного обладнання. TECHIIA, як відповідальна компанія, включилась і переобладнала обласну лікарню, де працює цей хірург — закупили інноваційне обладнання для нейрохірургії. Це було настільки неочікувано для місцевих, що мої друзі дитинства, які там живуть, писали слова вдячності. Вони не сподівалися, що хтось займатиметься медичними проблемами маленького міста.
На той час вже діяла “Фундація Течія” як громадська організація, яка стала частиною холдингу TECHIIA, і опікувалась напрямками охорони здоровʼя і STEM-освіти.
Щойно почалася війна, Фундація відкрила ще один напрям — “Підтримка свободи України”. Першого ж дня ми зібрали наших колег та друзів, які мають військовий та волонтерський досвід ще з часів окупації РФ Донецької та Луганської областей. Ці люди стали ядром команди закупників і логістів.
На початок квітня допомога, яку надала ГО “Фундація Течія” вже склала $20 млн. Я би хотіла, щоб ця сума зростала, щоб ми могли допомогти ще більшій кількості людей.
Я ж зосереджуюся на тому, що вмію найкраще — комунікувати з людьми. Всесвітня ініціатива #StandWithUkraine є популярною в США. В Лос-Анджелесі розташована кіберспортивна WePlay Arena L.A., а я маю широкий networking впливових людей в Америці. Тому я подумала — чому б не дати можливість висловитися на підтримку України?
Однією з першою для #StandWithUkraine ми записали Мей Маск. Вона була далеко від Лос-Анджелеса, тому ми вийшли в ефір із нашої студії на WePlay Arena L.A. Мей згадувала своє перебування у Києві, висловлювала гордість і радість, що її діти теж підтримують Україну, що Ілон надав Україні доступ до Starlink.
На жаль, ми не мали нагоди поговорити «за лаштунками», але сподіваюся зустрітися з Мей наживо. Може, навіть у відбудованому Києві.
Роланд Еммеріх, режисер фільмів «Післязавтра» і «День Незалежності», теж погодився відразу, але довелося підлаштовуватися під графік його зйомок. Він дуже легкий і товариський — говорить і діє так, як відчуває. Він висловив упевненість у перемозі українців та планує зняти фільм про Україну і нашу боротьбу за свободу.
Посол Бельгії у США теж прийняв наше запрошення, знайшов час прийти до студії, щоб висловити підтримку нашій країні. Це дуже цінно.
Пізніше до проекту підключились підприємці, які не могли стояти осторонь і хотіли бути разом з нами у складний час: IT-підприємець Андрій Комаровський, засновник каршерингового сервісу Іван Агапчев, керівний партнер інвестиційної компанії Хатем Діаб, підприємиця Анна Шерман, продюсер, подкастер і бізнесмен Джеймс Гавсі та інші.
Проект #StandWithUkraine важливий. Він покликаний підтримувати українців, дарувати надію, знати, що ми — не одні проти сильного ворога.
Розкажіть нам про особливу людину, на чиє життя вплинула ваша робота?
Мені ніяково розповідати такі історії, здається, ніби я відкриваю чужі таємниці. Що стосується гуманітарної допомоги українцям прямо зараз, тут ще складніше. Колеги з України весь час пишуть мені, яких ресурсів не вистачає і що треба знайти. Часто це навколовійськові речі з унікальними характеристиками.
У процесі пошуку знайомлюся з волонтерами зі США — обмінюємося інформацією щодо потреб та можливостей. Люди часто допомагають, бо не можуть інакше і я вдячна їм за це.
Найбільшим довоєнним досягненням нашої Фундації вважаю відкриття Центру корекції та інклюзії «Єва» у Київській області. Там проходять реабілітацію діти, які подолали онкозахворювання. Як правило, їхній організм дуже втомлений наслідками складного та тривалого лікування.
Центр почав приймати дітей влітку 2021 року. Реабілітація юних пацієнтів безкоштована, всі витрати на утримання центру покриває NGO Techiia Foundation. Війна не вплинула на графік фінансування, тому спеціалісти продовжують свою роботу. Враховуючи питання безпеки, звісно.
Від колег знаю, що хлопці з холдингу, які пішли захищати батьківщину, мали певні хвилювання щодо роботи. Часто компанії закривають офіси в небезпечних регіонах або й повністю припиняють роботу. Наша команда працює у повному складі. Ті, хто служить у лавах ЗСУ та територіальної оборони, волонтерить, асистує в лікарнях, зберегли свої робочі місця та зарплати. Кожен, хто потребував, отримав комплекти військової форми та захисного спорядження для себе та товаришів.
Про те, як безпілотники та засоби зв’язку допомагають захисникам у щоденній роботі, можна буде прочитати у мемуарах :)
Які три речі суспільство чи політики можуть зробити, щоб нівелювати корінь проблеми, яку ви намагаєтеся вирішити?
Усі мають діяти, як єдине ціле, щоб подолати зло. Ми маємо домовитися, що після перемоги у війні з РФ, санкції залишаться актуальними, кордони для росіян будуть закриті, а міжнародні компанії не повернуть свої представництва. Не можна пробачати такі злочини. Звідси маємо ще один важливий аспект. Кожен українець, незалежно від географії, глибоко травмований війною. Через це я прошу ставитися з розумінням до того, що кожен переживає нашу спільну драму по-своєму. Якої б емоційної форми це не набирало — така реакція виправдана і має право на прояв.
Як ви пояснюєте собі явище лідерства і які приклади спадають на думку?
Лідер, на мою думку, готовий бути відповідальним за прийняті рішення. Він діє в інтересах групи людей, яких представляє. Неприпустимо набивати власні кишені, забуваючи про добробут працівників своєї компанії чи громадян країни.
У США жартують: нарешті у країні з’явився президент, яким усі пишаються. Це президент України, але все одно. Мені подобається, що він не пішов на поступки. Можливо, це продиктоване малим політичним досвідом, можливо — молодим віком, а можливо сума факторів перетворила його на безстрашного лідера, якого водночас підтримала вся країна. Тільки молода енергійна людина може відкинути всі аргументи впливових європейських політиків на користь умиротворення агресора. Той, хто мінімально вчив історію, знає, до чого призвела така політика у першій половині XX століття.
Навіть тут, у США, я часто чую питання: чому ні? Невже життя людей не важливіші за територію чи вплив? У відповідь я питаю: що ви будете робити, якщо у ваш дім увірветься банда ґвалтівників? Погодитесь на всі вимоги чи будете намагатися захищати себе та своїх дітей? Така аналогія зрозуміла для американців, особливо в тих штатах, де людям дозволено мати зброю.
Якими є ваші 5 речей “От якби я тоді знала”?
У мене є тільки дві такі речі. Я б хотіла, щоб хтось пояснив мені у дитинстві, чому настільки важливо вивчати іноземні мови. Можливо, тоді я б не покинула сильну гімназію заради звичайної школи поблизу мого дому. Зараз я розумію, як важливо мати добру освіту та не шкодую коштів і часу на освіту своїх дітей.
Уже говорила, що мені весь час хочеться знати більше, занурюватись у різні сфери, розширювати «портфоліо» прочитаного, переглянутого, зробленого, спробуваного. Новий когнітивний досвід робить мене щасливою. Хочу, щоб якомога більше людей відчули те ж, що і я, в цьому контексті. А якщо хочеться прогулювати школу чи університет, варто пошукати інший навчальний заклад.
І друге – я б наполегливіше вимагала від батьків братика чи сестричку. Запевнила б їх у своїй підтримці. Для цього є дві причини. Мої батьки зараз в Україні. Жодні мої аргументи та пропозиції не переконують їх виїхати за кордон. Якби дітей у нашій сім’ї було більше, разом нам було б легше дбати про безпеку та комфорт батьків.
Ще одна причина — важливо знати, що в тебе є близька людина. Друзі, знайомі, партнери можуть як прийти, так і піти. Брат чи сестра — це близька людина по крові, яку знаєш все життя. Цей зв’язок ніщо не зможе знищити.
Оскільки я не можу змінити ситуацію з наявністю в мене братів чи сестер, то виправляю ситуацію у своїй сім’ї :)
Як людина значного впливу, ви могли би теоретично ініціювати той чи інший проект, який принесе найбільше користі найбільшій кількості людей. Яким він би був?
Життя біженця відрізняється від туристичної поїздки. Мандрівник знає, що за тиждень-два він повернеться у свій звичний графік, де все прогнозовано, контрольовано та виважено. У біженців немає цієї опори. Навіть у такій розвинутій країні, як США. Тому частина українців, які прибули до Америки через війну, поїде додому щойно це стане можливим. Інші залишаться — це теж нормально. Спостерігаю за формуванням української спільноти. Люди дуже підтримують один одного.
Це означає, що скоро з’явиться більше українських проектів — з культурним, технологічним, науковим і навіть розважальним фокусом. Поки вони ще в роботі, уже запрошую міжнародну спільноту долучатися, приходити на заходи, звертати увагу на анонси.
Сто років тому українці, які тікали від складної ситуації в їхній країні, створили те, чим ми захоплюємося, досліджуємо і без чого не уявляємо сучасний світ. Малевич — нову віху в мистецтві, Сікорський — нову сторінку в історії літальних апаратів, Горовиць збирав аншлаги у найпрестижніших залах США на своїх фортепіанних концертах, Соломія Крушельницька та Серж Лифар захоплювали своїми виступами глядачів багатьох театрів Європи XX сторіччя. Таких людей багато і зараз, впевнена, цей список поповнюватиметься.
Які ваші улюблені мудрі висловлювання про життя? Яку роль вони відіграли у вашій особистій історії?
Якось я відпочивала у дитячому таборі. Там було багато моїх однолітків, ми весь час були зайняті найважливішими у світі справами — репетиціями вечірніх виступів, дискусіями, подорожами, підготовкою до дискотеки. Тоді я так ясно відчула зміни настрою: зараз ми дуже жваві та щасливі, а через певний час — втомлені та сумні.
Ми спитали у вихователя, чому наш настрій не може бути завжди на підйомі. Він розповів про перстень царя Соломона. На ньому висічено: «Усе минає. І це теж минеться». Події в житті, як і самопочуття, змінюються, наче хвилі на морі. Одна йде — інша приходить на її місце, і так до нескінченності.
Я знаю, що все колись завершиться. Кожна війна має дві дати: початку і кінця. Кожна імперія розпадається, а на її місці розквітають успішні незалежні держави. Мене підтримує думка, що цей день настане. І буде нова сторінка історії України та світу.
Чи є хтось у світі, з ким ви би залюбки випили кави чи сходили на ланч?
Як менеджер з комунікацій, завжди намагаюся зрозуміти мотиви тієї чи іншої людини. Навіщо він чи вона каже, діє чи не діє певним чином. Мені би хотілося зрозуміти аргументи на користь рішень, які руйнують не тільки мирні міста в Україні, але й економіку Росії. Так, я би хотіла спитати в Путіна «Навіщо?».
Але цікавіше було б випити кави, наприклад, з Ісусом Христом чи Леонардо Да Вінчі. Є стільки питань, які ми могли б обговорити:
- достовірність історій про їхній життєвий шлях;
- особисте враження кожного про світ у 2022 році;
- що б вони змінили, якби мали таку нагоду.
І, звісно, запросила б їх до студії WePlay Arena L.A. на запис звернення до українців.
Як нашим читачам знайти вас у соцмережах?
Буду рада поспілкуватися у соцмережах. Знаходьте мене у та слідкуйте за діяльністю Фундації на .
Дякую за змістовну розмову. Нехай ваші проекти будуть успішними та корисними для якомога більшої кількості людей!
Оригінал на
