Війна руйнує все: життя, міста, плани. Та діватися нікуди. Ми маємо як перемогти ворога, так і відновити Україну з руїн. Це шанс змінити країну і себе.
Я знав, що буде війна. Коли на анексію Криму Росія не отримала належної відповіді від західних демократій, стало зрозуміло: непокаране зло стане більшим і нахабнішим. Так і сталося. Найцікавіше у цій ситуації — реакція росіян. Не пригадую, щоб вони колись визнавали помилки. Не тільки на рівні держави, але й на побутовому. Результат — втрачені життя, здоров’я, зруйновані міста.
Ми з партнером і працівниками готувалися: диверсифікували бізнес, накопичували ресурси, вели переговори з іноземцями, були уважні до колег, які займалися волонтерством із 2014 року. Таким чином вдалося зібрати надійних постачальників, побудувати логістичні ланцюги, завчасно передбачити проблеми, які можуть трапитися в умовах війни.
Зараз, коли кожен із нас максимально зосереджений на найкращому майбутньому, настав час поговорити про те, що ми можемо зробити вже зараз.
Напрацювати інфраструктуру
Після війни (і навіть зараз) нам найбільше потрібні дві речі: інвестиції та інфраструктура для їхнього ефективного використання. Зміна податкової системи, суди, що реально працюють, зменшення кількості сумнівних перевірок: усе задля того, щоб вітчизняним та іноземним компаніям було зручно працювати в Україні та сплачувати податки.
Бідний та слабкий партнер нікому не цікавий. Додайте сюди традицію красти в самих себе — корупцію — от і маємо сумнівну пропозицію на ринку інвестицій.
Олігархи та пострадянські чиновники не функціонують в умовах здорової бізнес-конкуренції. Досвід моєї комунікації з ними показує, що вони переслідували виключно земні цілі. Через це наша компанія шукала способи розвивати американські сегменти бізнесу. Ми цінуємо українців, але держава довгий час не пропонувала безпечних і передбачуваних умов для роботи.
Зрештою, як ці люди 90-х мали б залучати міжнародні інвестиції та будувати ринкову економіку, якщо вони нормально не говорять англійською? Інколи мені складно визначити, якою мовою вони говорять грамотно.
Зараз ситуація змінилася — в уряді з’явилися фахові, переговоро- та договороздатні люди. Попри те, що їх меншість, цього достатньо для прийняття важливих ліберальних законів.
Ліберальних, адже війна — найгірше середовище для розвитку бізнесу. Неприйнятно додавати йому податкового навантаження, як неприйнятно й обмежувати людей у прагненні покращити рівень життя.
Змінити обличчя міст
Російська агресія проти України — не перша й не остання війна в історії людства. Перед нами стоять задачі, які вже турбували народи після завершення Другої світової — впоратися з нестачею продовольства та зростанням населення міст, відновити естетичний вигляд з урахуванням потреб людей.
Тут у нас є декілька варіантів:
1. Відкинути ностальгію, щоб дозволити собі архітектурні експерименти, як повоєнний Роттердам. Після інтенсивного бомбардування 10 травня 1940 року вціліли всього кілька будівель у центрі міста. Активна забудова тривала з 1950-го до 1970 років, наступна хвиля — 1980-ті, а потім 1990-ті.
Вдосконалення зовнішнього вигляду міста триває і досі. Роттердамці сміливо зносять об’єкти з попередніх хвиль забудови, щоб дати шанс новим архітектурним формам. Приклад — приміщення центрального залізничного вокзалу. Будівля 50-х років отримала нове життя у 2014-му.
2. Ретельно відновлювати довоєнний вигляд історичних кварталів, як це було у Варшаві. На знищений центр міста відбудовували за живописом художника XVIII століття Бернардо Белотто. Спершу навіть обговорювали можливість залишити місто зруйнованим як пам’ять про війну. Така думка не прижилася.
Разом із запрошеними архітекторами й будівельниками до реконструкції були залучені варшавці. Вони розбирали завали, віднаходили старі будівельні матеріали, до яких додавалися нові. Так символічно поєднали минуле із сьогоденням, про що із захватом розповідають екскурсоводи.
3. Франція на своєму шляху до збереження та відновлення міст почала раніше за всіх та пішла далі. Французи алгоритмізувати взаємодію чиновників, власників та орендарів ще у XIX столітті. Тому після війни їм було легше скоординувати дії. У 1962 році прийняли закон, який регламентує перетворення старих історичних будівель на багатоквартирні будинки, а в 1977-му — спеціальні податкові умови для прискорення процесу.
Наразі цей варіант недоступний в Україні, оскільки в охоронюваних законом будівлях заборонено проводити роботи. Це справедливо, зважаючи на рівень корупції. Якщо законодавча база зміниться, ми зможемо скористатися успішним досвідом французів.
Залежно від збереженості/зруйнованості міста можна вибирати серед наявного досвіду або ж генерувати нові рішення відповідно до нового часу.
Якими будуть міста — саме час подумати. Як мінімум, із війни повертаються військові та цивільні з травмами. Їм має бути комфортно всюди: перейти дорогу, піднятися на будь-який поверх, зайти до будь-якого магазину, відвідати будь-який концерт.
Підтримати внутрішні трансформації
З 24 лютого 2022 року я провів сотні зустрічей із бізнесменами США, Європи, України, з чиновниками різних рівнів. Два фокуси: гуманітарна допомога захисникам зараз та накопичення фондів для відбудови України. На жаль, деякі теми неприйнятні для телефонних розмов. Величезна кількість людей із фінансовими можливостями допомагає тихо. Вони й надалі готові допомагати. А ми, як громадянське суспільство, повинні зробити свою частину роботи.
Будь-якою трагічною подією користуються непорядні люди. Навіть війна не ставить на паузу зловживання посадами, і це задача, яка буде з нами щодня. Контроль за дотриманням законів, прозорості процедур, уникнення конфлікту інтересів, участь (а не ігнорування) в обговореннях майбутнього прибудинкової території, району, міста, зрештою, дотримання правил дорожнього руху, пожежної безпеки, вигулу собак, законів тиші.
Просто зараз ми маємо шанс змінити країну — швидко позбутися старих проблем, закласти фундамент для нових цінностей. І навчитися вести діалог із позиції поваги та кращого майбутнього.
Оригінал статті на
