Роман Родін, директор з юридичних питань міжнародного холдингу TECHIIA.
Розмови про необхідність судової реформи ведуться вже давно, та зараз ця тема вийшла на новий виток актуальності. На змінах наполягають і Єврокомісія, і G7. Від того, наскільки швидко Україна зможе провести цю реформу, залежить, наприклад, статус кандидата на вступ до Європейського союзу.
Але парадокс полягає в тому, що найгучніші голоси з вимогами реформи виходять не з професійного середовища: основні критики судової системи ніколи не були юристами. Я додам до суперечки фахові, але й ціннісні коментарі. Розберемо класичну дихотомію — очікування та реальність.
Масштаби корупції в судах перебільшені
Думку про те, що в нас погана та неефективна система, найчастіше висловлюють учасники судових розглядів, чиї позови не задовольнили.
Зазвичай сторона, що програла, впевнена, що рішення було винесене завдяки хабару. Погана підготовка адвоката чи явно програшна справа — такі варіанти навіть не розглядаються. Проте аналізуючи рішення судів першої інстанції, після яких мої колишні клієнти мали підозри на «рішалово», мені часто доводилося переконувати їх у зворотному.
Так, у нас є корумповані судді. Але масштаби корупції не такі великі, як може здатися. Програна справа не обов’язково є наслідком «договорняку».
Наведу приклад. Я — активний учасник Революції гідності й пам’ятаю, як через суд забирали права за участь в Автомайдані. Тоді учасники протестів трактували ці кейси однозначно — як тиск влади на суспільство. Але штука в тому, що більшість суддів виносили рішення про конфіскацію прав водія на підставі порушень, які дійсно були.
Від суддів не можна очікувати неможливого, навіть у таких ситуаціях. Суддя як смарт-контракт — виносить вердикт на підставі фактів. І якщо ви з абсолютно добрими намірами та бажанням євроінтеграції перекрили трасу, суддя в нашій правовій системі просто не може ухвалити інше рішення.
Незаконні судові рішення — швидше винятки, ніж правило
Думка про масштаби корупції в українських судах має ще одну причину — традицію судитися в будь-якій ситуації. В Україні відносно недорогі юристи, адвокати та низькі судові збори. Це призводить до напливу охочих позиватися до суду через дрібниці. У мене був кейс, коли людина не хотіла домовлятися та пішла до суду через 500 грн.
У нашій країні немає традиції медіації — альтернативного позасудового вирішення суперечок, через що багатьом українцям невтямки, що суд — це крайній захід. Зрештою у громадян формуються завищені очікування і, програвши справу, вони думають, що суддю неодмінно купили.
Найчастіше підозра в корупції виникає під час вирішення господарських суперечок, коли суддя просто приймав доводи однієї зі сторін. За законодавством, суддя виносить рішення на підставі Закону та внутрішнього переконання. Так ось, це переконання іноді купувалося, але 8 із 10 рішень у моїй практиці були правомочними. Інші 20% кейсів можна було вирішити на користь обох сторін, і не факт, що всі вони були обумовлені корупцією.
На жаль, у нас є судді, які виносили кричущі рішення. Проти них проводяться перевірки, але більшість продовжує працювати. Чому? Бо в Україні серед суддів поширена кругова порука: не люблять вони ухвалювати рішення проти колег.
Такі справи мають великий суспільний резонанс і сприймаються як візитівка всієї судової системи. А насправді це — винятки. Однак саме вони є причиною негативного ставлення суспільства та зарубіжних інституцій до нашої судової системи.
Верховний Суд успішно реформовано. Інші на черзі
Спробу судової реформи здійснили відразу після Майдану. Влітку 2014 року в столиці відбулася конференція адвокатів, на якій ми мали представити своє бачення та пропозиції. Усі розуміли, що звільнити понад 5000 суддів і поставити на їхнє місце нових, не зіпсованих системою, неможливо — їх просто немає де взяти.
Пізніше держава вирішила розпочати зміни з голови — реформувати Верховний Суд, після чого реформувати апеляційні суди та суди нижньої інстанції. У цьому рішенні була логіка: Верховний Суд приймає фінальні рішення, і зміни в цій структурі могли б задати тон для реформ всієї гілки.
На мою думку, Верховний Суд був успішно реформований. Про те, що ці реформи працюють, свідчить кумедний факт. У 2019 році судді Верховного Суду складали іспит, і деякі, хто працював там по 15 років, його не склали. Натомість моя університетська викладачка абсолютно чесно обиралася до Великої палати Верховного суду — зборів найдосвідченіших суддів, які розглядають найскладніші справи та нетипові кейси, на основі яких надалі створюється судова практика.
Я був присутнім на засіданні Великої палати після реформи, і це був один із найбільш вражаючих досвідів у моїй кар’єрі. Зазвичай суди прагнуть більш простого, одноголосного рішення. Але під час засідання чотири з дванадцяти суддів висловили інші думки, вказуючи на можливість кількох варіантів вирішення спору. Це свідчить про новий, більш уважний та всебічний підхід до розгляду кейсів.
Ці події запустили серйозні зміни. Раніше суди нижчих інстанцій сприймалися просто як етапи вирішення спору. Але зараз усі намагаються швидше виконати рішення, бо Верховний Суд не винесе неправосудний вердикт. Стратегія «дійти до Верховного й там вирішити» більше не працює.
Без зміни суспільства повноцінна реформа неможлива
Оновлений Верховний Суд — це лише початок великих змін в українській судовій системі. Мені видається важливим прояснити, що саме ховається під громадським запитом на судову реформу.
Як учасник юридичного ринку я дещо змістив би акцент і говорив не про реформу, яка передбачає радикальну перебудову, а про наведення порядку.
Головна претензія до третьої гілки влади — можливість тиснути на суддів. Саме це, а не якість законодавства, викликає невдоволення. Емоції, які неминуче виникають при обговоренні такої резонансної теми, не дозволяють критикам побачити картину цілком і звернути увагу на позитивні сторони нашої судової системи. А їх багато. Наприклад, оперативність ухвалення рішень. Не всі члени Євросоюзу можуть похвалитися такими темпами розгляду справ, як в Україні.
Наприклад, на Кіпрі справи розглядаються неймовірно довго. Іноді процеси тривають 10 років. Тому багато кейсів не довіряють суддям у віці: вони можуть не дожити до винесення рішень.
Усе, що потрібно зробити для нормальної роботи українських судів — позбавитися корупціонерів, припинити тиск на суди, посилити контроль над рештою суддівського корпусу. І змінюватися самим, бо всі хочуть, щоб не було корупції, але кум міг «порішать».
Корупція стала життєво важливим органом нашого суспільства, і видалення цього органу призведе до непередбачуваних наслідків. Багато хто просто не розуміє, як існувати в іншій ціннісній парадигмі. А судді не з космосу до нас прилетіли — вони вийшли з суспільства. Тому доки народ мислить такими категоріями, судова система відповідатиме йому взаємністю.
Оригінал на
